Поезія про війну завжди звучить інакше, ніж будь-які інші тексти. У ній менше прикрас і більше правди. Саме такою є творчість українського поета Сергія Ущапівського – щирою, гострою, інколи навіть болючою. Його рядки народжуються з реальності, яку проживає країна, з пам’яті про рідну землю, Карпати, людей і боротьбу за свободу. Вірші поета часто поширюються в соціальних мережах, їх читають на волонтерських подіях, на вечорах поезії, іноді навіть на фронті. І це не дивно: слова Ущапівського прості, але дуже точні.
Поезія Сергія Ущапівського: щирість і сила слова
Творчість Сергія Ущапівського вирізняється емоційністю. Його поезія не намагається виглядати складною або “літературно правильною”. Навпаки – вона жива, інколи різка, як розмова між друзями.
У своїх віршах автор часто звертається до тем:
- війни та втрат;
- любові до України;
- сили українського духу;
- природи Карпат;
- пам’яті про полеглих героїв.
Одним із відомих творів поета є вірш “Карпати”. У ньому автор описує гірську природу, але за пейзажем відчувається щось більше – дух свободи. Карпати у поезії постають не просто горами. Це символ сили, тиші і давньої української історії. Місце, де людина може залишитися наодинці з собою і з країною.
Немов стовпи, тримають гори небо.
Крізь стогін вітру чути їхні голоси.
У час, коли прийде до них хто-небудь
Живими враз стають гірські ліси.
Між них пливуть собі поволі хмари
Лягають інколи на крона тих дерев.
Милують погляд і, здається, наче чари
Почуті звуки від гірських джерел.
Блаженна тиша в серці спокоєм відчутна,
Не дасть в собі вона думками заблукати
навіть в час, коли в житті година смутна
Любов'ю в серці відчуваються Карпати.
У таких рядках часто відчувається контраст: мирна природа і війна, що триває десь далеко, але все одно торкається кожного.
Багато рядків звучать майже як молитва або внутрішній монолог. Іноді поет пише коротко, навіть уривчасто – кілька рядків, а за ними цілий світ емоцій.
Вірші Сергія Ущапівського про війну
Війна стала однією з головних тем у творчості поета. Його тексти не намагаються прикрасити реальність. Там є і біль, і страх, і водночас – вперта віра у перемогу.
У віршах про війну часто з’являються образи:
- солдата, що думає про дім;
- матері, яка чекає сина;
- спустошених міст;
- прапора України, який усе одно піднімається над руїнами.
Вже скоро прийде стишено світанок,
На зміну ночі, жаху від війни.
Вбереться небо в затишний серпанок,
Як на початку ранньої весни.
У безвість зникне відчуття тривоги,
Настане час без сліз гірких, немов полин.
Їх змінять інші голосіння — перемоги,
Дорожчі золота і будь-яких перлин…
Підніметься отій порі душа,
Що в молитвах до Бога стала на коліна.
За землю ту, що серцю не чужа,
Яка зоветься — люба серцю Україна…
Світ розділився на людей і росіян,
На тих, хто вірує у Бога й має серце.
І на кацапів, котрі наче той бур’ян,
Де не зійдуть — усе довкола мертве.
Земля ледь терпить їх оту присутність,
Вже нерви в неї, як натягнуті дроти.
Покаже нечисті вона свою могутність
Із сили правди, без жалю і доброти.
За біль накоплений сторіччями в собі
Відплатить щедро, кару випросить у Бога,
Щоб навіть бачили ті наслідки сліпі
І гнів відчули той найдовше якомога.
…Немає вчинків зла, щоб без відплат,
Феміди правда завше торжествує.
Їй все одно бідняк ти чи магнат,
Вона живого й мертвого турбує…
Настане день, закінчиться війна,
Розквітне мир душевною красою.
Лиш тільки сплачена за це ціна
В очах людей ряснітиме росою.
Крізь біль від втрат згадаєм імена
Тих, хто повік не вернеться ніколи.
Відродиться знов знищена весна
Квітучим цвітом маків в житнім полі…
…Розквітне з силою, небаченою досі
Соборна, вільна, незалежна Україна.
Ми побороти негаразди долі в змозі,
Коли єднаємось, немов одна родина!
Як фенікс, з попелу воскресне Україна,
Відродиться в молитвах із руїн.
Словами мови, що як пісня солов’їна,
Лунати стане, наче Благовісту дзвін.
Вінок терновий мук своїх нарешті скине,
Страждань Голгофу змінить на Едем.
З любов'ю дивною, отою, що нахлине,
Нової ери розпочне прийдешній день.
І вдячну щедрість людям всім покаже —
По мірі тих речей, хто що і як зробив.
Когось похвалить, карою десь ляже,
Її розп'яту сам Господь благословив.
Цвіте під небом синьо-голубим
Землі багатство, вся її природа.
Барвистим квітом, зовсім молодим
Стає весни уся помітна врода.
Вітрів лиш чутно плач і голосіння,
Як в пізню пору, ту, що восени,
Відчутне світу боязке тремтіння,
Яким дрижать довкола ясени.
…На віях пролісків тремтить дощу сльоза
Скорботних втрат, що їх зазнала Україна.
Болючим щемом в серці та бринить роса,
Це пам’ять болю, що лишається нетлінна…
Цвіли сади, вбиралися в красу,
Стояло небо, сповнене тривоги.
Війни відчувши силу навісну,
Світити сонце вже не мало змоги.
Дощем холодним плакало згори
На ті сади і на отой лісочок.
В години тої, що прийшла, пори
Лунав, як грім, зозулі голосочок.
Навшпиньки світом йшла, як тінь, весна,
В барвистім одязі була помітна рана.
Мільйонів вирв війни — тому така сумна,
Нескорена, хоч вся від них у шрамах…
Їх вирізняють зовні погляди сумні,
Страшенна туга серце болем обпікає.
Непросто так вони тепер на чужині,
Війна до того люд увесь той спонукає.
І власне горе, що прийшло ураз,
Яке позбавило від власної домівки.
Страх за життя дітей своїх щораз,
Коли від вибухів ховали їх голівки.
Їм досі затишок співає, мов сирена,
В очах застиг страшенний жах війни.
Болюча серцю в цій картині сцена,
В них кожна жилка каже: обійми.
Так хочеться в той час допомогти,
Хоча б на мить забрати їхній розпач.
Від зла війни, яка прийшла, оберегти
В годину тиху і у лютий розпал.
…Усе здається, мов в страшному сні,
Лишень слова молитви про усе говорять.
І сльози ті, що котяться рясні,
За всіх людей здалеку, що віднині поряд…
Про що гудуть сирени України
Щодня від ранку й вкотре дотемна?
Мабуть, про жах війни, її руїни
Скорботна та мелодія сумна…
…Гуде навкруг аж кров у венах стигне,
Двигтить від вибухів вкрай стомлена земля.
Нехай сховатись кожен з люду встигне,
У Бога просиш, від чуми, що йде з Кремля.
Вуста в той час беззвучно промовляють
Слова молитви незліченну кількість діб.
Собою діток люди затуляють
І віддають в підвалі їм останній хліб.
Страшенний біль душі ніколи не забути,
Від тих сирен тривожних, що лунали скрізь.
Відлуння їх ще буде довго кожен чути,
І страх отой, який пронизує наскрізь….
Поет пише про війну просто. Без зайвого пафосу. І саме тому ці тексти чіпляють. Читаєш – і ніби чуєш голос людини, яка говорить правду без прикрас.
Вірші Сергія Ущапівського про Україну
Окрема частина творчості Сергія Ущапівського присвячена Україні. Це не лише патріотична лірика, а й глибока любов до землі, до мови, до людей.
У таких віршах часто з’являються образи:
- жовто-блакитного неба;
- тихих українських сіл;
- полів пшениці;
- старих церков і гір.
Хай буде сказано про муку та розлуку,
І неосяжність почуттів в далечині.
Вірші – це дотики, немов узяв за руку, –
Душі торкнешся ними в іншій площині.
У тих словах жива вчаїлась сила,
Яку розгледіти не так уже і просто.
Хто зможе – враз відчує крила,
Поезія – це шлях у інший простір.
Ти для мене – як диво, і врода твоя
Незбагненна одвіку митцями.
Люба мною й для серця відчутно своя,
Мелодично оспівана слова творцями.
Надихаєш мене, як ніхто більше в світі,
Ти – наснага всесильна, живильна вода.
Усередині мене немов сонце світить,
І легкою геть зовсім здається хода.
Із тобою в душі я і тільки живу,
Твоя мова – як спів солов’їна.
Я до тебе любов крізь життя пронесу,
Люба серцю – моя Україно!
Люблю цю країну, свою Україну –
Як витвір, що силу й наснагу дає.
Всі символи, знаки і мову єдину,
Які найсвятіше з усього, що є.
Вона неповторна, ніким непоборна,
Зростає лиш велич могутня в роках.
Навіки віків, незалежна й соборна,
Відчутна теплом у думках і руках.
Я в серці своєму любов збережу,
Як щось сокровенне – триматиму в грудях.
Як стріну когось, то про це їм скажу,
Щоб більше її відчувати у людях.
Здається, різні з нею ми такі,
Я з плоті й крові, а вона зі слова.
Ріднять із нею значення тонкі,
Душі моєї то по суті мова.
Вколисана в думках і в них сповита,
Поезія – сестра всіх моїх мрій.
Коли довкола тиша цілковита,
В свідомості з’являється моїй…
Підносить високо, незримо над землею,
Та не лякає зовсім той мене політ.
Мені за щастя облетіти всесвіт з нею,
Отой небачений, казковий інший світ.
Щоб потім в римах про усе розповісти,
Закарбувати в віршах мудрість поетичну.
І їх залишити, як пам’ятні листи,
Що містять істину в собі таку ліричну…
Поет говорить про Україну як про живу істоту – іноді поранену, іноді втомлену, але незламну.
Чому поезія Сергія Ущапівського знаходить відгук у читачів
Популярність віршів поета пояснюється кількома простими речами. По-перше – щирість. У його текстах немає штучності. По-друге – близькість до реального життя. Він пише про те, що переживає вся країна. По-третє – простота мови. Вірші легко читаються, але залишають сильний післясмак.
Саме тому поезія Сергія Ущапівського знаходить відгук у різних людей: від молоді до старшого покоління. Хтось читає її тихо вдома, хтось цитує друзям, хтось знаходить у цих рядках підтримку в складний момент.
І, мабуть, у цьому головна сила поезії – коли кілька рядків можуть сказати більше, ніж довгі промови. Бо інколи достатньо одного чесного вірша, щоб нагадати: Україна вистоїть.
