Борщ – це не просто страва. Це щось більше. У когось – запах дитинства, у когось – недільні обіди, а хтось згадує бабусину кухню, де постійно щось кипіло… І, чесно кажучи, дивно було б, якби така символічна страва не стала героєм віршів. Вірші про борщ – теплі, смішні, іноді трохи кумедні, а часом навіть філософські. У цій добірці зібрано чимало варіантів – для дітей і дорослих. Простенькі, складніші, римовані й такі, що звучать майже як розмова.
Короткі вірші про борщ для дітей
Дітям подобаються прості рими. Щоб було весело, зрозуміло і трохи грайливо.
Варить мама борщ смачний,
Червоний, духмяний, запашний.
Бурячок там і картопля,
І сметанка зверху - крапля.
Борщ кипить у казані,
Пахне всюди у хаті.
Хто покуштує хоч ложку -
Буде щасливий трішки.
Червоний борщик на плиті,
Найкращий смак у світі.
Морква, буряк і часничок -
З'їм я цілий казанок!
Мама борщик зварила,
Всіх до столу запросила.
Тато їсть і я, і брат -
Борщ у нас - це просто скарб.
Борщик, борщик, не тікай,
Я тебе вже наливай.
З хлібом, з салом, з часником -
Станеш ти моїм дружком!
Смішні вірші про борщ українською мовою
Іноді борщ стає героєм гумору. Ну бо як інакше – без жартів нікуди.
Зварив дідусь сьогодні борщ -
Такий, що аж пішов дощ.
Сусіди нюхом прибігли,
Каструлю мало не вкрали!
Я хотів зварити борщ,
Та вийшов суп... і трохи дощ.
Бо замість солі кинув цукор -
Тепер це десертний кукур.
Борщ у мене не простий -
Він із перцем, він крутий!
Хто покуштує ложку раз -
Біжить по воду в той же час!
Мама каже: "Їж борщі!"
Я кажу: "Та ні, та ні!"
А як тільки запах чую -
Першим ложку вже малюю.
Вірші про український борщ: краса в поезії
Тут уже трохи більше душі. Бо борщ – це частина культури.
Український борщ гарячий,
Він для серця щось значить.
У тарілці - цілий світ,
Де любов і рідний слід.
Борщ червоний, мов калина,
Це душа моя єдина.
Там і поле, і город,
І працьовитий весь народ.
У борщі - історія роду,
Смак землі і смак народу.
Кожна ложка - мов пісня,
Тепла, щира і навмисна.
Хто борщу не куштував -
Той України не пізнав.
Бо в тій страві - цілий край,
Що не вміститься у чай.
Вечір тихий, світло в хаті,
На столі - борщ у тарілці.
Пахне так, що серце тягне
До дитинства, до криниці.
Там бабуся варить страву,
Що не має рівних в світі.
І здається - все минає,
Тільки цей смак буде жити.
Борщ кипить поволі, тихо,
Піднімає пару вгору.
І здається - це не страва,
А якийсь портал додому.
Де сміються, де чекають,
Де завжди знайдеться місце.
Де у ложці - щось важливе,
Щось таке... що не описати, якщо чесно.
Ще трохи віршів – різні, прості, “живі”
Іноді вірші не ідеальні. Але в цьому і є їхня правда.
Борщ і хліб - і вже добре,
І вже ніби все ок.
І не треба нічого,
Коли є цей смак.
Я люблю борщ гарячий,
Навіть дуже, до речі.
І нехай хтось там піцу -
Я за борщ... назавжди, певно.
Борщ - це більше, ніж їжа,
Це розмова без слів.
Сів, поїв... і якось легше,
Наче вдома побув.
Вірші про борщ бувають різні. Дитячі – прості та світлі. Дорослі – глибші, іноді навіть трохи сумні. Але всі вони про одне – про тепло. Про дім. Про щось дуже своє. І, можливо, справа не лише у борщі. Хоча… хто знає.
